Найдавнішою писемною згадкою про Плоскирівці, а нині - Хмельницький, вважають 1431 рік.
Острів на Південному Бузі, найстаріші вулиці Кам'янецька та Проскурівська, сторічна водонапірна вежа… Знайомі місця у місті мають свою цікаву історію. Наприклад, Острів кохання, насипали з землі, яку викопали під час будівництва водосховища, Проскурівську на початку ХХ століття освітлювали гасові ліхтарі, які ліхтарник спускав із високого стовпа спеціальною рукояткою. А місто свого часу «постаріло» на 62 роки - після того, як у польському архіві знайшли давнішу згадку про Плоскирівці.
У річницю, коли місто відзначає 595 років від першої згадки, ми зібрали кілька фактів, які розкажуть його історію.
Як Хмельницький «постарів» на 62 роки
Найдавнішою писемною згадкою про Плоскирівці, а нині - Хмельницький, вважають 1431 рік. Саме цим роком датований документ польського короля Владислава ІІ Ягайла, у якому згадується поселення Ploskirovcze - нинішній Хмельницький. Документ у польських архівах в 2000 році знайшов історик Віталій Михайловський. Спочатку датою згадки вважали 10 лютого 1431 року. Згодом історик уточнив її - це 12 лютого. Різниця виникла через особливості прочитання середньовічного латинського документа.
Найдавніший документ, датований лютим 1431 року, свідчить про те, що король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння «селами Голисин (нині село Олешин) та Плоскирівці на річці Південний Буг у Летичівському повіті Подільської землі.
У 2004 році дослідження Віталія Михайловського про згадки Проскурова XV століття ввели в науковий обіг. А у 2006 році місто почало офіційно відраховувати свою історію від 1431 року. До цього Хмельницький готувався відзначати 513 років. Після зміни дати виявилося, що місту вже 575. Так завдяки одному архівному документу Хмельницький став на 62 роки старшим.
Найдавніший документ про Плоскирівці
Острів кохання насипали з землі
Острів кохання посеред Південного Бугу - штучний. Ідея облаштувати цю частину міста виникла ще у 1930-х роках. Планували впорядкувати заплаву річки Плоска, створити парк, водойму та пляж. У 1937 році розробили і відповідний план. Та почали роботи вже після Другої світової війни. У 1947 році тут почали копати осушувальні канали, висаджувати дерева, облаштовувати парк і готувати територію під водосховище. Основні роботи розгорнули у 1949 році. З водосховища потрібно було вибрати близько 60 тисяч кубометрів ґрунту. Значну частину цієї роботи виконували вручну. Люди копали землю та переносили її на ношах. Частину ґрунту складали посеред водойми - так поступово сформувався острів. Водою водосховище наповнювали поступово, а роботи завершили до 1956 року. Так грунт, який потрібно було кудись подіти під час будівництва, став островом. Згодом його назвали Островом кохання.
Острів кохання посеред Південного Бугу - штучний. Фото: Ольги Коцупей
Вулиця Кам'янецька колишня поштова дорога на Кам'янець
Кам'янецька - одна з найстаріших і найдовших вулиць Хмельницького. Колись це була поштова дорога на Кам'янець. Вона починається від Південного Бугу та тягнеться до Ружичної. Давній шлях через Плоскирів вів у бік Кам'янця-Подільського. На карті 1800 року його позначили як «Поштова дорога на Кам'янець».
Сьогодні на Кам'янецькій збереглися дві з найстаріших будівель міста.
Будинок на Кам'янецькій, 16 звели у 1862 році. Його власником був купець Гершко Маранц , який входив до п'ятірки найбагатших торговців Проскурова середини ХІХ століття. Перший поверх будинку займали магазини, другий - житлові кімнати. Донині там збереглися і старі склепінчасті підвали.
Ще одна давня споруда - арештантський замок, нині слідчий ізолятор. Його звели у 1830 році. Але значна частина старої забудови Кам'янецької не збереглася. Наприклад, на місці старих міщанських і купецьких будинків біля нинішнього підземного переходу тепер зовсім інша забудова.
Вулиця Кам'янецька початку ХХ століття. Світлина зроблена до 1904 року. Локаційно, це місце біля зупинки «Либідь Плаза», перед підземним переходом. Фото: надане авторами видання «Історія міста Хмельницького в листівках» (автори Сергій Єсюнін та Дмитро Казанцев)
Вулиця Проскурівська: гасові ліхтарі, дерев'яні містки і стічні рівчаки
Ще одна з найдавніших вулиць Хмельницького - Проскурівська. Вона існувала фактично від часу виникнення міста як частина давнього поштового шляху на Летичів. Після появи залізниці у 1870 році Проскурів почав активно розбудовуватися, тож у 1871 році вулицю Олександрівську, як тоді називали нинішню Проскурівську, продовжили до вокзалу та вимостили бруківкою.
На початку ХХ століття тут уже стояли магазини, майстерні, готелі та приватні будинки. Однак електричного освітлення ще не було. Воно з'явилося на вулицях Проскурова лише у 1911 році. До того використовували гасово-калильні ліхтарі. Вони висіли високо на стовпах. Ліхтарник відкривав дерев'яний ящичок на стовпі, рукояткою спускав ліхтар вниз, запалював його, а потім накачував повітря. Після цього ліхтар спалахував яскравим білим світлом. За словами історика Сергія Єсюніна, такий ліхтар давав майже у десять разів більше світла, ніж звичайний гасовий.
Також на старих фото видно й іншу деталь тогочасної вулиці - рівчаки вздовж дороги. Каналізації у Проскурові тоді не було, тому ними відводили стічні води. Через рівчаки для пішоходів робили дерев'яні містки. Вода могла застоюватися, тож разом із системою водовідведення місто отримувало і неприємний запах.
Поштова картка, датована приблизно 1904 роком, зафіксувала центральну вулицю Проскурівську (тоді – Олександрівську) на самому її початку. З цікавинок, які бачимо на ній, - високий стовп з гасовим ліхтарем та рівчаки вздовж вулиці для відведення стічних вод. Фото: надане авторами видання «Історія міста Хмельницького в листівках» (Сергій Єсюнін та Дмитро Казанцев)
Перший водогін з'явився у Дубовому
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття централізованого водопостачання у Проскурові не було. Воду брали з колодязів, а містом їздили водовози.
Перший централізований водогін з'явився у військовому містечку в Дубовому. Для нього облаштували дві свердловини та водонапірну башту. Її спроєктував архітектор Віктор Нільсен. Башту звели приблизно за рік з червоної цегли, з декоративними елементами. Спочатку система забезпечувала водою військове містечко, а згодом і житлові будинки. Башта пропрацювала до кінця 1990-х років. Значна частина її первісного вигляду збереглася.
Вежа має цікаву архітектуру: відкриту червону цеглу та оригінальний декор. Фото: з архіву редакції
Майдан Незалежності з'явився там, де стояли проскурівські хати
Сьогодні важко уявити, що на місці головної площі Хмельницького колись стояли приватні будинки, росли дерева та були городи. До початку будівництва Будинку рад тут була звичайна проскурівська забудова. У 1949 році оголосили конкурс на проєкт Будинку рад. Переміг київський архітектор Дмитро Чорновол. Друге місце посів місцевий архітектор Гнат Чекірда, але саме йому доручили реалізувати проєкт. Він також працював над деталями фасаду та інтер'єрів.
Будинок рад та площу навколо нього завершили у 1954 році. Того ж року, 16 січня, Проскурів перейменували на Хмельницький.
Згодом площа ще не раз змінювалася. У 1980-х роках тут зробили нове планування газонів і встановили фонтани. У 1991 році площа стала Майданом Незалежності, у 1992-му демонтували пам'ятник Леніну, а у 2011 році відкрили монумент «Віра, Надія, Любов».
Будинок рад почали зводити на початку 1950-х років. На місці нинішнього майдану Незалежності тоді ще тулилися проскурівські хати. Фото: з фондів Хмельницького обласного краєзнавчого музею